Ceramoliin — домашній зошит смаку. Ми описуємо, як гостре, солодке й кисле діляться в одній чашці, і нічого при цьому не продаємо.
Межі описуЗошит ведуть двоє. Радомир Теслюк записує й сварить формулювання; Зоряна Кметь важить, наливає й не погоджується, доки не покуштує сама. Ми живемо на одній вулиці в Снятині, працюємо разом третю зиму й жодного разу не домовилися з першого разу.
Почалося з суперечки через паличку кориці. Зоряна принесла свою, я дістав свою, ми зварили два однакові на перший погляд напої — і вони вийшли різними настільки, що сперечатися далі було безглуздо. Виявилося, що в одній руці була кора з південного заходу Шрі-Ланки, а в другій щільний сувій із В’єтнаму, і це дві різні рослини з двох різних країв світу.
Того ж тижня з’явився зошит у клітинку. Записувати ми взялися за все одразу — сорт кори, її вагу, градус води, хвилини під накривкою, посудину й те, що саме чув язик. За три зими він перетворився на чотири зошити й майже сотню нумерованих чашок, а потім виявилося, що ми раз за разом фотографуємо ці сторінки знайомим. Зробити відкриті сторінки виявилося простіше, ніж щоразу пояснювати наново.
Нумеруємо ми словами, а не цифрами, і це теж вийшло зі суперечки. «Чашка сорок друга» звучить як запис, а «№ 42» — як товарна позиція, і Зоряна мала рацію, що друге нам не пасує.
У зошиті є тепло, солодкість, кислота, колір, щільність, запах і час. Усе, що лежить поза смаком напою та його виглядом у склянці, ми просто не беремося обговорювати — це не наші знання. Якщо вас цікавить щось інше, такі питання ставлять тим, хто на цьому знається фахово, і домашній зошит про чашки тут не допоможе.
Торгівлі тут не ведуть. Полиця в нас робоча: з неї беруть у піалу й зважують. Кошика на цих сторінках немає, бо немає й товару. Замовлення ніхто не оформлює — ми просто ведемо записи. Доступ до будь-якої сторінки нічого не коштує й відкривається одразу, як тільки ви її запросили.
Одинадцять записів стоять із позначкою «не повторювати», і ми їх не прибрали. Коли чашка вийшла гвоздикою й нічим більше або кислота виявилася пласкою, так і написано. Захвалювати власні частки нам нема перед ким, а невдача в записі іноді корисніша за вдачу: вона показує, де саме межа.
Жодна вага в таблицях не прийшла з чужих сторінок. Усе, що тут стоїть, ми зважили на своїх терезах і налили втрьох поспіль — так, як описано вище. Відомості про те, звідки родом кора й зерня, ми вичитуємо в паперових виданнях і зіставляємо дві-три книжки, бо тут уже власною кухнею не обійдешся.
Начиння на нашому столі найпростіше. Побутові терези, що показують кожен грам окремо, звичайний термометр зі скляною трубкою, керамічне горня на триста мілілітрів, глиняний збан на шістсот, скляний дзбанок на літр, емальована каструля на два літри й ручний млинок для зерня. Приладів із програмами й застосунками на нашому столі не буває — не з упертості, а тому що частку, яку не повториш звичайним горням, записувати нема сенсу.
Вода в нас прутська, м’яка, прямо з крана, і ми проганяємо її крізь вугільний глек. Раз на пів року звіряємо частки на нежорсткішій воді з колодязя під терасами, щоб бачити, наскільки зсуваються межі. Найпомітніше це на солодкому краї: у твердішій воді кора віддає більше в’язкості, тож трубочку виймаємо на дві хвилини швидше, ніж записано.
Спеції купуємо щоразу в різних місцях і свідомо не тримаємося одного продавця. Частку, яка складається лише з якоюсь однією партією кори, записувати немає сенсу. Садовий плід сушимо самі — яблуко й грушу з терас над річкою, восени, у затінку, бо на сонці вони темнішають і віддають більше кольору, ніж солодкості.
Зошит ведемо українською мовою. Рослини й краї, звідки вони приїхали, називаємо повністю, навіть коли назва довга: слово «касія» стоїть там, де інші пишуть просто «кориця», а замість загального згадування Азії ми вказуємо конкретний схил або острів. Міряємо метрично — грамами, мілілітрами, градусами Цельсія й хвилинами, а до них тепло в секундах після ковтка, бо іншої шкали для нього ми не вигадали.
Рекламних смуг на цих сторінках немає. Розсилки ми не робимо, чату не ставили, перемикача темного тла теж не передбачили. Це звичайні сторінки з текстом і таблицями. Статистики поведінки ми не збираємо, слідкувальних міток не ставимо, а в браузері лишається одна позначка — та, якою ви відповіли нижній смужці.
Нові записи з’являються нерегулярно: зимою часто, у спеку майже ніколи, бо літня чашка в нас одна й та сама, холодна. Заради графіка ми не публікуємо нічого — немає чашки, немає запису.
Під кожною правкою стоїть дата. Коли в таблиці зсувається число, сторінка не переписується тихцем: у журналі смаків на початковій з’являється рядок про те, яке число зсунулося і з якої причини. Так читач, який виписав частку собі на картку торік, бачить, чи варто переписувати.
Це домашній зошит смаку й нічого більше. Жодної угоди між нами й читачем не виникає, і грошей тут ніхто не бере. Адреса з телефоном унизу потрібні тільки для листування.
Докладніше — у межах смакових описів, на сторінці про відкритий доступ і в тексті про те, чому смаки не продаються.
У браузері зберігається одна позначка — ваша відповідь на цю смужку. Нікуди вона не надсилається, а що саме в ній записано, розписано на сторінці про cookie і згоду.